Понеділок, 16.09.2019, 08:04
Вітаю Вас Гість | RSS

Городище-Пустоварівська ЗОШ I-III ступенів

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 52
Статистика


Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Історія

    
    Колишня назва села – Городище, неподалік якого виявлено 5 курганів періоду Київської Русі, поселення ХП-ХШ ст., а також клад римських монет Ш ст.н.е. Однак перша письмова згадка про село в історичних джерелах дотується лише початком ХУШ ст. Так у книгах Київського суду за 1704 році згадується про тяжбу польських шляхтичів Нечай-Грузевичів, Чарторийських та Красицьких за володіння селам. На той час воно було невеликим поселенням, що входило до Сквирського староства. 
    Після возз”єднання Правобережної України з Росією село почало зростати. 1844 року власник села поміщик І.Підгорський перевів сюди з с.Пустоварівки Сквирського повіту винокурний завод і на його базі у 1856 році побудував цукровий завод, з яким пов”язують і походження назви села. В перший рік існування на заводі було вироблено 2 тис.пудів цукру. 
    Перша половина 19 ст. характеризувалася посиленням експлуатації селян. Кожен селянин від 15 років і до глибокої старості відбував ппанщину на три дні на тиждень, передбачені царським указом від 5.04.1797 року, а працював протягом усього тижня. Внаслідок надмірної панщини й поборів селяни-кріпаки терпіли злидні. Багато людей тікали до Новоросійського краю, Бессарабії, на Дон і Кавказ. 
    Проведена земельна реформа 1861 року не змінила становища селян. За установною грамотою тут значилось 206 ревізьких душ, які проживали в 64 дворах. Їм було відведено 28 десятин землі під садиби. Під оранку і сінокіс – 498 десятин вигоду. Викупна ціна за землі становила 16230 крб. 
    У 1889 році на тариторії села збудували вальцовий млин, цегельню, 2 кузні. 1894 року провели реконструкцію цукрового заводу (встановлено 9 парових машин на 80 кінних сил, 2 дифузійних апарати, 13 парових котлів і 16 центрофуг). 
     1895 року завод виробив 98 тис.пудів цукру і 127 пудів патоки. На заводі того часу працювало 395 робітників, в т.ч. – 35 жінок. 
    Становище робітників було також тяжким. Тривалість робочого дня досягала 13 годин. Місячна платня чорноробів становила від 7,5 до 9 крб, машиністів – 10-14 крб, апаратників – 17-25 крб. Власник заводу не дбав про охорону праці робітників, що призводило до частих випадків травматизму і загибелі робітників. 
В роки Першої російської революції (1905-1907 рр.) робітники Городище-Пустоварівського цукрового заводу та селяни піднялися на боротьбу за своє економічне становище, організувавши страйк. Для придушення страйку в село прибула кавалерійська команда з Києва (Див.ЦДІА УРСР, ф. 442, оп.635, спр.679). Хвиля революційного страйку 12.10.1905 р. досягла кульмінації і завод було зупинено (Див. КОДА, ф.1547, оп.2, спр.11, л.119, спр. 1, л.145; Нариси Історії Київської обласної парторганізації – Політліт,- К., 1967,- с.75) 
    Через 3 роки після Першої російської революції в селі відкрили школу грамоти, яка функціонувала до 1922 року на кошти сільської громади. Це було невеличка, напіврозвалена селянська хата, в якій навчалося 60 дітей (Див.: (газ.) „Соціалістичне село”,- № 169 (1231) від 19.12.1939 р.) На кінець 1922 р. в селі організували хату-читальню, а для навчання дорослого населення створили спецшколу і пункт по ліквідації неписьменності (лікбез). 
    З наближенням 1917 року на цукровий завод час від часу з центру прибували невідомі люди. Вони таємно розповсюджували друковані прокломації, які з часом ставили доступними й керівництву заводу. Коли це траплялося, безслідно зникали працівники, на яких падала підозра. В жовтні 1917 році на заводі відбувався мітинг, який організував контролер Луговий О.Ф. Листопад 1917 року приніс робітникам звістку про події Жовтневої революції. Для охорони заводу створили загін народної міліції, який очолили Никифоренко Д.Д. та Корінний С.Г. Проте стихію, що набирала сили, спинити не змогли. 
    Збройне повстання в Петрограді (1917 р.) зумовило розгортання боротьби за владу рад. У березні 1918 р. на територію Володарщини вступили австро-німецькі війська, яких в листопаді 1918 року було вигнано, але ці краї пізніше захопили війська Директорії. В умовах протистояння та громадянської війни в липні 1920 року в селі створили революційний комітет (Ревком) з метою наведення елементарного порядку. 
Після закінчення громадянської війни, в складних умовах розрухи, на території села ще довго відбувалися бандицькі заколоти, які ліквідовано представниками 75-ої бригади 25-ої Чапаївської дивізії на чолі з комбригом м.Гавро (Див. КОДА, ф.1., оп.1. спр.288, л.241, 257) 
     У проведенні класової політики новопризначені керівники села опиралися в 20-ті роки на комнезам, створений Ляскуном Антоном, Онопрієнком Василем, Савчуком Варіоном. 8-16.03.21 р. у Москві відбувся Х з”їзд РКП (б). В центрі уваги з”їзду було поставлено питання про перехід від політики військового комунізму до нової економічної політики. На виконання рішень з”їзду при Городище-Пустоварівському цукрозаводі було створено ремонтні майстерні, а також Товариство по спільній обробці землі на чолі з Гажалою Василем Мироновичем (Див. КОДА, ф.1. оп.1. спр.288, л.311,2; 114, 
КОДА, ф.4672, оп.1. спр.60, л. 14,4, л.15) 
    У 1926 році в селі налічувалося 259 господарств з населенням 1119 чоловік, працювала школа, лікарня на 10 койко-ліжок, амбулаторія (при цукрозаводі), клуб і бібліотека, а також працювало 2 кооперативи (сільськогосподарський, споживчої кооперації). В експлуатацію було введено цукроварню, вальцовий млин, цегельню (Див.: Список поселень Білоцерківщини – Б/Ц, - 1926.- с.16-17). 
    Керівництво з проведення колективізації в селі здійснювалася партійна організація цукрозаводу, яку очолював 25-тисячник Калашніков Іван Павлович. На тер иторії села утворили колгосп „Незаможник”. В 1934 році колгосп перейменували в артіль ім.Сталіна, а з часом – в радгосп ім.Сталіна. у 1956 році цей радгосп перейменували у „Веснянку”. У 1932-1933 роках в селі лютував голод. Усе було забране державою до колгоспів, де пропалло через брак догляду. Люди масово вимирали, їх ховали у спільні могили. На протязі 1932-1933 роках по селу померло понад 183 чоловіки. 
     Наприкінці 30-х років 20 ст. Село поступово відроджувалося. 1938 року директором цукрозаводу призначили Марковича Данила Емануіловича. Під його керівництвом розпочалася реконструкція заводу і продуктивність цукру досягла 5000 цнт на добу. 
    Проте зростання села та проведення реформ було припинено віроломним нападом німецько-фашистських загарбників у 1941 році. 
    Вже на третій день війни 81 сім”я, а за ними й все село провело своїх чоловіків та синів на війну, і лише невелика частина інженерно-технічного персоналу залишилася на заводі з метою евакуації обладнання. Однак раптовий напад німців призупинив епвакуацію устаткування заводу. 
     17 липня 1941 року село було повністю окуповано, встановлено окупаційний режим. Продукти харчування німці вивозили до Німеччини. Не стало в селі сірників, запалали вогнищем книжки, припинилося в школі навчання. Гіркими сльозами оплакували матері своїх дітей, яких силою вивезли в Німеччину. З села було угнано в неволю 38 чоловік. 
    Часом до селян доходили повідомлення радянського інформбюро та чутки про становище на фронтах. Відомості поступали від партизанського загону „Дуб”, представники якого в жовтні 1941 року створили в селі антифашистську групу, яка налічувала 12 чоловік. Група діяла по січень 1944 року. Роздобувши зброю, члени групи під час відступу гітлерівських військ, організували охорону цукрозаводу і не дали фашистам його зруйнувати. В ніч під Новий рік 1944 року в село вступив передовий загін радянських розвідників. В бою за звільнення села віддали своє життя 73 воїни-сельчани, яких поховано в братській могилі біля школи. 
Перша весна після визволення села з-під окупації була особливо тяжкою. В колгоспі залишилася лише комора з порожніми засіками та конюшня з одним хворим конем. Вилами й лопатами копали землю жінки й підлітки, вручну засівали зерно в рідну землю, а потім коровами боронували розсіяне насіння. 
    Після війни колгосп очолював Ляскун М.Л. у зміцненні господарства значну допомогу йому надав військовий шпиталь, передавши 20 коней. Директором цукрового заводу було призначено Кривця О.Е. (Див. „Соціалістичне село” - № 24 від 13.12.44, с. 2). 
    У 1948 році до села повернувся колишній директор цукрозаводу Маркович Данило Енамуілович (1902-1964 рр.), учасник Великої Вітчизняної війни, який знаходився в діючій армії і був двічі пораненим. 
За заслуги перед Батьківщиною його нагородили орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. Після повернення з фронтів війни він працював на керівних посадах в цукровій галузі. 
    Поступово в селі відродилося життя, зросло господарство й добробут. Вже 1956 року на ланах колгоспу працювало 5 тракторів, 2 комбайни, 2 автомашини, а у новозбудованих приміщеннях утримувалося 239 голів великої рогатої худоби, 290 свиней, 162 коня. 1958 року Городище-Пустоварівський колгосп було нагороджено перехідним Червоним Прапором РК КПЧ райвиконкому за найкращі показники по надоях молока. 
У 60-ті роки виробіток цукру становив від 11,0 тис до 64,0 тис на рік. За високі показники виробництва цукру колектив цукрозаводу нагороджувався Червоним Прапором Міністерства харчової промисловості СРСР та ЦК профспілки працівників харчової промисловості України, Республіканського комітету профспілки. В успіхах цукрокомбінату велика заслуга належала його директорам Розенбергу В.В., Самофолу Г.Д., Ковпаку М.І., Мозговому В.М., які очолювали завод до кінця 80-х років 20 століття. 
     Зміни, що сталися у 90-ті роки 20 століття, позитивно вплинули на соціально-економічний розвиток села. З року в рік тут зростає роль малого підприємства, набирає обертів переробка сільськогосподарської продукції, тваринництво, насінництво. 
    На території села розташовані Городище-Пустоварівський цукровий завод, ОП „Гор-Пустоварівський, бурякорадгосп, аптека „Панацея” МТ, ощадбанк, сільський клуб, сільський БК, ЗОШ І-Ш ступенів, Городище-Пустоварівський центр розвитку дитини „Сонечко”, а також водяний млин кінця ХІХ-початку ХХ ст., 5 курганів Київської Русі, курганна группа поселень ХП-ХУШ ст., гребля 19 ст., шлюзи греблі 19 ст., склад млина 19 ст., Братня могила радянським воїнам 1944 р. (1958 р.), Пам”ятник землякам, що загинули у Велику Вітчизняну війну, Пам”ятний знак на Братній могилі жертвам голодомору 1932-1933 рр. В Городище-Пустоварівському у різні роки свого життя перебували, жили і творили М.Островський, автор роману „Як гартувалась сталь”, українські письменники М.Я.Зарудний, В.О.Міняйло. 
Вхід
Пошук
Погода
Відвідування сайту

Опитування
Хто ви?
Всього відповідей: 33
Офіційні посилання


 Педагогічна преса

 МІНІСТЕРСТВО OСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ


Powered by Gorschool © 2019
Безкоштовний хостинг uCoz